|
Порівняння впливу бісопрололу та еналаприлу на віддалений прогноз, гемодинамічні характеристики, нейрогуморальний статус і показники системного імунного запалення у пацієнтів з асимптомною серцевою недостатністю
Український науково-практичний журнал "Серце і судини"
http://www.heartandvessels.com.ua/index.php?module=subjects&func=viewpage&pageid=117
О.Є. Березін
Мета дослідження — порівняльна оцінка впливу бісопрололу і еналаприлу на віддалений прогноз, гемодинамічні характеристики, нейрогуморальний статус і цитокінову активацію у хворих з асимптомною хронічною серцевою недостатністю (ХСН).
Матеріал та методи. Обстежено 112 пацієнтів з ішемічною хворобою серця і ХСН I функціонального класу з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) до 45 %, синусовим ритмом і контрольованою артеріальною гіпертензією. Вік пацієнтів 44—67 років. Всі вони рандомізовані на дві групи по 56 у кожній. Хворі 1-ї групи одержували інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) еналаприл у цільовій дозі 20 мг/добу, в середньому (12,7 ± 1,33) мг, пацієнти 2-ї — високоселективний бета-адреноблокатор бісопролол у цільовій дозі 10 мг/добу, в середньому (9,1 ± 0,6) мг. Як супутню терапію пацієнти обох груп одержували аспірин (125—250 мг/добу), ловастатин (20—40 мг/добу), метформін (300—600 мг/добу) і гіпотіазид (12,4—25,0 мг/добу). Тривалість спостереження за хворими становила 8—12 міс, в середньому (312 ± 42) доби. У всіх хворих оцінювали зміни показників кардіогемодинаміки за допомогою ехокардіографії, загальну кількість кардіоваскулярних подій протягом лікування. Плазмову концентрацію мозкового натрійуретичного пептиду (М-НУП), фактора некрозу пухлин альфа (ФНП-?) і С-реактивного протеїну (С-РП) оцінювали за допомогою ELISA, рівень ангіотензину II, реніну, альдостерону, норадреналіну — за допомогою радіоімунного аналізу.
Результати. У пацієнтів 1-ї групи через рік терапії зареєстровано 5 смертельних наслідків (2,8 %) і 12 випадків госпіталізації (6,7 %), тоді як у пацієнтів 2-ї групи було 4 летальних наслідки (2,2 %; р = 0,12) і 6 випадків госпіталізації (3,4 %; р < 0,05). Сумарний показник “кількість госпіталізацій + кількість летальних наслідків від усіх причин” був нижчим (р < 0,05) у другій групі пацієнтів. Протягом лікування в 2-й групі пацієнтів достовірно зменшилися кінцеводіастолічний і кінцевосистолічний (КСО) об`єми, тоді як у пацієнтів 1-ї групи внаслідок терапії спостерігалися статистично значущі зміни тільки КСО. У 2-й групі хворих зареєстровано статистично значуще збільшення ФВ ЛШ — з (39,4 ± 1,15) до (43,4 ± 1,1) %, і об`ємної швидкості викиду (VE) — з (156,3 ± 2,5) до (168,2 ± 3,3) мл/с (всі р < 0,05). У 2-й групі хворих було більше зниження плазмових концентрацій ангіотензину II, альдостерону і М-НУП, а також ФНП-? і С-РП порівняно з 1-ю (всі р < 0,05). При цьому плазмоваактивність норадреналіну у хворих обох груп була порівнювана.
Висновки. У пацієнтів с асимптомною ХСН бісопролол має переваги над інгібітором АПФ еналаприлом щодо спроможності збільшувати ФВ ЛШ, відновлювати нейрогуморальний профіль плазми крові і зменшувати виразність цитокінової активації, сприяючи достовірному регресу чинників індивідуального несприятливого прогнозу: ангіотензину II, альдостерону, М-НУП, С-РП и ФНП-?.
Ключові слова: серцева недостатність, нейрогуморальний статус, цитокінова активація, гемодинаміка, віддалений прогноз, лікування, бісопролол.
Автор: О.Є.Березін
Другие статьи раздела
11 апреля 2007 17:19
2 марта 2007 15:43
2 марта 2007 15:32
2 марта 2007 15:29
|
На главную
Порівняння впливу бісопрололу та еналаприлу на віддалений прогноз, гемодинамічні характеристики, нейрогуморальний статус і показники системного імунного запалення у пацієнтів з асимптомною серцевою недостатністю
